Любов і ненависть - Любов найсолодше І найсвітліше з усього людського; найжаданіше І найдієвіше


^ Любов і ненависть. Протилежне до любові почуття – нелюбов. Вона буває різних відтінків та інтенсивностей: від байдужості до ненависті. Людина може не любити будь-що: іншу людину, тварину, погоду, місто, вулицю, книгу, закон. А ненавидіти – людину, партію, владу чи будь-що, повязане з людською діяльністю. Різних відтінків ненависті багато, для них відомо більше сотні епітетів: безсила, буйна, вбивча, відверта, гидотна, глуха, гола, дика, люта, ненаситна, нестримна, пекуча, гріховна, ревнива, сліпа, тупа, фанатична та ін. Синоніми нелюбові – антипатія, відраза, неприязнь.

^ Ненависть, нелюбов, байдужість, любов, сильна любов – поняття одного ряду (мал. 2).

Такі характеристики дещо схожі, наприклад, до температури тіла людини: дуже низька, низька, нормальна, висока, дуже висока. Правда, температуру тіла можна вимірювати термометром, а отже, – позначати на шкалі температур. Для вимірювання ступеня любові чи ненависті наука ще не придумала приладів і відповідної шкали. То ж поки що любов – не величина. Хоч і буває різних ступенів.

Людина ненавидить іншу людину за зраду, обман, підступність, насилля, наговір. Трапляється, що група людей не любить або й ненавидить когось одного – начальника, керівника, фюрера, вождя. Часто вважають, що ненависть – це моральне почуття, яке відповідає відношенню взаємної ворожнечі між людьми. Однак, як і любов, ненависть буває не взаємною. Нерідко одна людина ненавидить другу, а друга аналогічного почуття не відчуває і не проявляє. Іноді навіть не догадується, що хтось її ненавидить.

Оскільки любов і ненависть – поняття одного ряду, до того ж діаметрально протилежні, то нерідко вважають, що в житті вони розподілені порівну: коли людина когось любить, то вона відповідно має і когось ненавидіти: «Хочете любові, то мусите ненавидіти!». Це думка хибна. Надто нещасними бувають люди, які її дотримуються.

То так, наш реальний світ досить жорстокий, в ньому багато дурнів, негідників і мерзотників. Але ж не обов’язково зв’язуватися з ними. Зрозуміло, що коли людина хоче керувати іншими людьми, хоче швидко отримати великі капітали, інші цінності, то їй на заваді можуть стояти інші, які хочуть того самого. Такі люди часто ненавидять один одного. Але ж таких – не більше десяти відсотків. Усі інші 90 % можуть вільно жити і діяти, не спілкуючись з дурнями, злодіями, негідниками чи мерзотниками. І п’яниці або наркомани можуть комусь заважани жити по-людськи, і деякі хабарники – нехай ще відсотків 10. А решта 80 відсотків людей можуть нормально жити без ненависті до кого-небудь.

Любов і ненависть справді відношення одного ряду, тому дехто вважає, що писати слід не про одну любов, а про любов і ненависть. Пригадується книжка поезій «Любов і ненависть» Д.Павличка. Писав її один з кращих українських поетів ХХ ст. Як гарно в ній написано про любов. І як, м’яко кажучи, негано – про ненависть. Ну навіщо було так ненавидіти своїх земляків - вояків УПА і націоналістів? Тепер, думається, сам автор тих збірок хотів би перекреслити все написане в них, що стосується ненависті. Не можна: надруковане в мільйонах примірників збережеться на сотні років. Мільйони й інших людей хотіли б забути всю ненависть, яку вони висловлювали колись на папері, вигукували в ефір, викрикували на різних зібраннях. Не так легко забути! А ненависть одних людей неодмінно породжує ненависть інших. Знаючи це, розумні люди не повинні множити ненависть. Особливо, якщо без того можна обійтися.

Чому про ненависть особливо часто пишуть поети? Щоб протиставити її любові і тим самим підсилити почуття любові того чи іншого героя. Все ж корисно відрізняти художні засоби від реалій. Гарно, коли поет декламує: «Рідко яка птаха долетить до середини Дніпра». І погано, коли це саме стверджує учитель біології. Бо навіть кволий горобець нерідко перелітає Дніпро, а деякі птахи долають відстані в тисячі разів більші. І про ненависть допустимо гіперболізувати в поезіях, та й то не надто часто. А вигукувати її на майданах чи писати в наукових працях бажано менше. В середньому про любов слід говорити, співати і писати у сотні разів більше, ніж про ненависть!

Тяжіння між двома людьми, які люблять одне одного, схоже до гравітаційного тяжіння, сила якого обернено пропорційна квадрату відстані. Якщо відстань між тілами зменшується, наприклад, у 10 разів, то сила тяжіння збільшується у 100 разів. Тому розумна доросла людина діє так, щоб найближчими були дружина, діти, друзі – усі, яких любить. А від тих, яких не любить, - бути якнайдалі. Така людина (яка не вигадує і не шукає собі ворогів) любить в мільйони разів сильніше, ніж ненавидить. Любов без ненависті можлива!


^ Любов, віра і надія. З любовю тісно пов’язані віра і надія. Це розуміли і кілька тисячоліть тому. У «Біблії» (І-ше послання Апостола Павла корінфянам) читаємо: «А тепер залишаються віра, надія, любов, - оці три. А найбільша між ними – любов!». Звернімо увагу: навіть ті, хто на перше місце з названої тріади ставить віру, наголошують, що найбільшою з них є любов. Бо любов – то рушій, джерело творення. Любов ініціює поступ і здійснює його. А віра й надія – вірні супутники і помічники любові.

На перше місце звичайно ставлять віру, маючи на увазі віру в Бога. І називають віруючими найчастіше представників якої-небудь релігії. Однак, такий погляд вузький: людина може вірити не тільки в існування Бога, не тільки написаному в святих книгах. У ширшому розумінні віра – це впевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь. Людина вірить, що після ночі настане ранок, після зими – весна, що мільйон років тому вже були люди на Землі, що крига від нагрівання переходить в воду, а вода – в пар, що сума кутів кожного трикутника дорівнює 1800.

Такі вірування в різних людей бувають як би різних рівнів. Один тільки пам’ятає теорему про суму кутів трикутника, а довести її не може; другий не тільки вірить сформульованому твердженню, а й може довести його. Ще інший також вірить і може довести, а крім того, знає, що розглядуване твердження правильне не завжди. Наприклад, у геометрії Лобачевського сума кутів трикутника не дорівнює 1800. Отже, вірити різні люди можуть по-різному.

Деяким висловленням людина вірить, бо вони строго доведені. Такими є всі математичні теореми. Інші, хоч і не доведені строго, але виведені на основі багаторазових спостережень або спеціально організованих експериментів. Такими є багато фізичних, хімічних, біологічних та інших наукових закономірностей. Третій вид вірувань – релігійні. Люди просто вірять у все те, що написано в святих книгах. Одні люди вірять написаному в Біблії, інші – в Талмуді, чи в Корані, чи в учінні Буди. До четвертого рівня вірувань слід віднести вірування тих, хто вірить гадалкам, астрологам, нумерологам, політикам-популістам.

Тісно повязував віру з любовю Е.Фромм: «Що таке віра? Чи обов’язково віра повинна бути вірою в Бога або в релігійні доктрини? Чи обов’язково віра протиставляється розумові і раціональному мисленню чи відокремлена від них? Щоб розібратися в проблемі віри, треба з самого початку провести межу між раціональною і ірраціональною вірою… Раціональна віра – це не тільки вірування в щось, але особлива впевненість і твердість, притаманна нашим переконанням… Любити – значить зобов’язатись, не вимагаючи гарантій, повністю віддатись надії, що ваша любов породить любов коханої людини. Любов – це акт віри, а хто слабо вірить, той слабо любить» [32, с. 203-213].

Віру і надію іноді ототожнюють, а їх бажано розрізняти. Віра здебільшого спрямована в минуле, а надія – в майбутнє. Можна вірити в те, що вже відбулося, про що написано, сказано; можна надіятися на те, що має відбутися в майбутньому. Віруючі християни вірять, що кілька тисячоліть тому Бог протягом першого дня створив небо і землю, відокремив світло від темноти,… шостого дня виліпив з глини Адама, а з його ребра – Єву і т.д. Інше мається на увазі, коли йдеться про майбутнє. Коли людина починає будувати дім, садити сад, писати книгу, чи творити що-небудь інше, вона надіється, що праця не пропаде марно.

Надія – впевненість у можливісті здійснення чогось бажаного, потрібного. Надія звичайно буває спрямована в майбутнє. Ступінь надійності іноді можна характеризувати числами. Для цього науковці користуються поняттям імовірність або ймовірність (від йняти віру). Ці терміни того самого кореня, як і віра. Термін імовірність запропонував у 1654 р. Б.Паскаль, з тих пір його ідея переросла у змістовну і корисну теорію ймовірностей.

На жаль, останніми роками українське суспільство поступово відвикає від досліджень майбутнього, тому про надії майже не говорить, обмежується аналізом минулого. Найбільше говоримо про голодомор, колективізацію, Другу світову війну тощо, а для цього досить терміну віра. Мислячі люди мали б більше вглядатися в майбутнє, ніж копатися в давно минулому. Тоді б і надія на краще появилась і любові було б більше, ніж ненависті.

Чи можна любов людини до чогось чи до когось вважати її заслугою? Взагалі кажучи, ні. Хтось дуже любить сало, а хтось – не любить. Чи слід хвалити першого і гудити другого? Французи люблять їсти жаб, молюсків, в’єтнамці – деяких комах чи гусениць. Українці таких наїдків не люблять. Чи є в тому яка-небудь провина чи гріх? Ні. Любов чи відраза до чогось прививалась різним народам століттями. Є люди, які не люблять розв’язувати математичні задачі, інші люблять. Є люди, які дуже люблять рибалити; іншим неприємно навіть дивитися, як хтось намагається зачепити гачком живу рибку. Любов чи не любов до чогось кожної людини індивідуальна, суб’єктивна. І не слід вважати її заслугою або провиною, лаяти когось тільки за те, що він щось любить, а чогось не любить. Зрозуміло, що тут ідеться тільки про найпростіший вид любові – любов-вибір. А буває вона не тільки такою.


Думки врозсип.

Любов породжує мету, мета підносить в висоту.

Хтось любить ідею, а хтось – ходу до неї.

Любов, надія і віра – в них людськості міра.

Люби жінку не так, як шинку.

Хочеш справу любити – маєш справно робити.

Кохай і люби щодня, щодоби!

Хто мало любить, багато загубить.

Кого люблять, того і голублять.

Дивний сват: не любить ні буднів, ні свят.

Небагато той видить, хто всіх ненавидить.

Життя мінливе: як не спека, то злива.

Смачненько поїсти люблять і егоїсти.

Любов – солодкий жар, ненависть – гострий кинджал.

Жити, як діди? Боже, відведи!.

Її ідея – полики й куделя.

Щоб тебе люди любили, не видавай чорне за біле.

Надто любиш ліки – пропащий навіки.

Доля дарує дороги й кути, нам обирати – якими іти.

Хто не брикається, той рідше спотикається.

Здибатися з горем можна і за морем.

Дію, бо маю надію.

Багатому – ностальгія, розумному – віра й надія.

Як серце незряче, то й очі не бачать.

Смерті не бійся, люби і надійся.

Розумний без надії не починає дії.

Любиш співати – співай, але й за справу не забувай.

Добродія і лиходія веде до мети надія.

Не завжди ліпше – де глибше.

Любить співати про верби й ялиці, а жити – в столиці.

Хтось любить збирати марки, а хтось – іномарки.

Про заморські сади, не убачивши, не суди.

Найкраща нагорода, коли в душах згода.

Не можеш діло робити – за що ж тебе любити?

Безнадію відгонь, як від соломи вогонь.

Невдачею не журись, за удачу поборись.

Хто як хотів, так і животів.

До одних любов приходить, інших обходить.

Щоб добре жити, треба життям дорожити.


^ Любов до життя


Ті, хто справді любить життя, будуть щасливі

так, як ніхто не може бути щасливий

у теперішньому часі

Будда


Життя людини. Життя людини - процес її перетворення - від зародження до смерті. Народившись, людина проходить послідовно: ранній дитячий, дошкільний, молодший шкільний, підлітковий, юнацький вік, потім – зрілість, поважний вік, похилий вік і – відхід.

Життя людини – не тільки переміщення її вздовж часової стрічки, а й неперервна зміна в процесі такого переміщення. Воно може протікати в різних умовах, живучи, людина може долати різні бар’єри і несподіванки. Хоч не тільки від людини, але в значній мірі і від людини залежить, як вона живе, як багато відчуває радощів, як багато – гіркого і болючого.

Дитина дошкільного віку живе звичайно під опікою дорослих і в неї не виникає навіть питання про те, чи слід любити життя. Вона може любити чи не любити тільки окремі речі, окремих людей. Згодом деякі сміливці навіть тікають з дому, аби пізнати інше життя, самостійне. Все ж переважна більшість школярів живуть разом з батьками і тільки мріють про те, що жити можна іншим життям. І планують влаштуватися в житті так, щоб любити його. Плануючи, дещо й роблять в напрямі досягнення мети: одні добре вчаться, щоб поступити до омріяного вищого навчального закладу, другі поспішають заробляти гроші, ще інші прагнуть проявити свої здібності в спорті, мистецтві, політиці.

Не слід розглядати життя тільки з погляду біології. Кожна доросла людина водночас перебуває у двох світах: у спільному для всіх матеріальному світі і у своєму внутрішньому світі, створеному власною уявою, пам’яттю, навчанням тощо. Внутрішній світ людини не матеріальний, але для багатьох людей він важить не менше, ніж матеріальний. Щоб краще зрозуміти, про що йдеться, уявімо, наприклад, письменника. Чим він займається? Живучи, як і всі інші смертні, в матеріальному світі, письменник, крім того, придумує героїв своїх нових художніх творів, присвоює їм імена, наділяє їх характерами, темпераментами, різними звичками – творить романи, повісті, поеми, п’єси. А щоб усе те добре скомпонувати, письменник місяцями або й роками подумки перебуває між описуваних героїв. Тримаючи в своєму внутрішньому світі багато з того, про що дізнався в школі, що вичитав з книг, журналів та інших засобів інформації, письменник доповнює його власними творіннями. А опублікувавши книжку, він частину інформації свого внутрішнього світу передає іншим людям.

Математик подібним способом творить «математичні простори». Він за допомогою кількох неозначуваних понять і аксіом задає контури якогось абстрактного простору, а потім шляхом логічних міркувань виявляє в ньому такі властивості, про які раніше ні він, ні будь-хто інший і не догадувалися. Прочитавши його працю, інший вчений входить у створений попередником математичний простір, досліджує його, виявляє такі його властивості, на яких ще ніхто не звертав уваги. Деякі помічені властивості він довести не може, тож формулює проблеми. Інші люди читають книги, написані письменниками, істориками, іншими фахівцями, входять у створені ними сюжети, ідеї, математичні чи інші «простори». В результаті – внутрішні світи значної частини сучасників досить багаті. І хоч вони зберігаються в головах різних людей, але мають і багато спільного.

Навіть в головах учнів молодших класів – багаті внутрішні світи. Кожен першокласник знає букви, цифри, розуміє біля тисячі слів, пам’ятає кілька казок, їх героїв, пам’ятає і сюжети кілька прочитаних оповідань, кілька правил з мови, математики. А читаючи книги, дивлячись телепередачі, вивчаючи різні навчальні предмети, заглядаючи час від часу в Інтернет, учні, студенти, інші люди поступово наповнюють свої внутрішні світи новими інформаціями, роблять їх змістовнішими і краще впорядкованими.

Отже, кожна людина живе водночас у двох світах. Це робить її життя розмаїтішим, багатшим, цікавішим. Тож скільки можливостей вибору має людина в цих двох світах! І вибирати можна так, щоб вибране любити.

Людина, яка любить життя, звичайно буває життєрадісною, бадьорою. Вона вірить, що і в майбутнього все буде гаразд або й краще, як було. Таких людей називають оптимістами. А тих людей, які не люблять життя, називають песимістами. Їм завжди щось не подобається. Вони і самі собі часто портять натрій і своїм близьким заважають насолоджуватися життям. Песимісти заздрять удачам інших людей і часто бувають злими і непривітними. У Біблії пропонується відкинути «всяку злість, і всяке підступництво, і лицемірство, і заздрість, і всяке лихослів’я, як малі діти полюбіть чисте словесне молоко, щоб від нього зрости вам на порятунок». «Тому що, хто любить життя і хоче бачити добрі дні, той утримує язик свій від зла і вуста свої від лукавих речей. Ухиляйся від зла, шукай миру і прагни до нього». Як би було добре, коли б усі дотримувались такої настанови!

Життя досить багатогранне. Нерідко трапляється, що людина любить в житті щось одне і не любить іншого. Добре, коли хтось любить усе значиме, а на все нелюбе майже не звертає увагу. Софія Ковалевська про себе писала, що отримала в спадок: «страсть к науке от предка венгерского короля Матиаша Корвина; любовь к математике, музыке и поэзии от деда матери с отцовской стороны – астронома Фридриха Теодора фон Шуберта, личную любовь к свободе – от Польщи; от циганки прабабки – любовь к бродяжничеству и неумение подчиняться принятым обычаям; остальное – от России». Мудра жінка акцентувала увагу тільки на любові, жодного разу не згадала ненависть. Вона любила і свободу, і волю, і математику, і музику, і поезію, і багато іншого, зокрема все те, що люблять розумні жінки. Вона прагнула любити і любила по справжньому, була наповнена любовю до всього, що її оточувало. Тому і її любили. І досі люблять, складають про неї вірші, пишуть романи. До речі, народившись у Москві, вона не пов’язувала себе тільки з Росією. Українські історики запевняють, що вона – родичка Лесі Українки.

Над усе любив життя Олесь Гончар. У щоденнику за кілька днів до смерті він написав: «І смерті я не боюсь. Я - повен любові». Як би було добре, коли б кожна людина була так наповнена любов’ю!

Цікаво, що всі, хто писав про любов до життя, геть і не згадували про гроші чи їх еквіваленти. Не грішми визначається привабливість життя. Тільки наївні думають, що чим більші прибутки має людина, тим вона щасливіша. Зауважуємо про це, бо дехто, надивившись кінофільмів і начитавшись книг про те, як жили колись царі, графи та інші магнати, співставляє з їхнім життям своє і бачить, що воно бідніше і блідніше. Тож і думає: хіба можна таке життя любити?

Порівнювати своє життя з життям магнатів не коректно, навіть шкідливо. Царі, королі, князі, графи, барони, гетьмани, вожді і фюрери жили заможно і розкішно, іноді – надто розкішно. Хоч і помирали часто не своєю смертю. Таких було менше 5 %. Решта 95 % наших прабатьків - смерди, кріпаки, військові поселенці, ремісники, бідняки, колгоспники, які ледве-ледве зводили кінці з кінцями. З їх життям і слід співставляти наше сучасне життя. А як вони жили? Прабатьки переважної більшості українців, якщо міряти сучасними мірками, жили дуже бідно: багато і важко працювали фізично, часто голодували і мерзли, терпіли неволю і приниження, не мали і сотої долі тих зручностей, які мають більшість сучасників. Тоді діти дуже раділи, коли тато, повертаючись з поля, приносив окраєць черствого хліба «від зайця» і ділив по кусочку кожному. Той хліб здавався їм смачнішим від найкращого і найдорожчого печива. Майже ніхто з тодішніх дітей не мав взуття, тому не ходив до школи.

У наш час більшість земляків живуть непорівняно краще, легше, заможніше і цікавіше, ніж раніше. Тепер жінці немає потреби майже цілий день витрачати на випікання хліба на тиждень, другий день – на прання білизни, а кожну вільну хвилину сідати під кужель з веретеном чи прялкою. Не треба два чи й три рази на день розпалювати піч, варити не тільки для сім’ї, а й для свиней та іного живла. А в жнива жінки нерідко навіть з грудними дітками виходили в поле, в’язали снопи, зносили їх в полукіпки. Згадаймо: «На панщині пшеницю жала». А деякі жінки і народжували в полі. Важко навіть перерахувати, скільки різних робіт доводилося виконувати селянкам у давні часи. Деякі з них мали по 7 або й по 15 дітей, але догляд за дітьми тоді не вважався за роботу. Надто важче, бідніше і примітивніше жили люди раніше, особливо – в роки воєн, за панщини, у військових поселеннях. Але життям дорожили і любили його.


^ Життя варте любові. Кожна розумна людина має любити життя. Бо дорога любові – висхідна. Де закінчується любов, там починаються негаразди. Кожна річ, створена з любовю, гарна; все бридке і мізерне творилось без любові.

Любов до життя – один з найважливіших видів любові. І найбільш замовчуваний. Порівняно з любов’ю людини до людини, людини до Батьківщини, до мови тощо про любов до життя пишуть і говорять рідше і поверховіше. В той же час це поняття загальніше і важливіше. Любов до життя – визначальна характеристика людини, нею обумовлюються все інше: любов до іншої людини, до членів сім’ї, до земляків. Але щоб любити життя, треба знати, за що його слід любити.

Любов людини до життя – відношення природне. Вже немовля усмішкою чи плачем проявляє своє ставлення до того, що його оточує. Навчившись говорити, дитина й словами висловлює, любить чи не любить вона щось їсти, когось слухати, щось робити, когось бачити. В цей період в дитини формується перші прояви любові чи нелюбові до іграшок, ігор, до спілкування з іншими людьми. Згодом своє ставлення до всього, що її оточує, дитина може й аргументувати: чому вона любить чи не любить ходити до дитсадка, любить чи не любить когось із дітей, а ще пізніше – любить чи не любить навчатися, дотримуватися шкільного режиму, чому любить чи не любить ті чи інші книги, телепередачі, тих чи інших артистів, спортсменів, політиків.

Людське життя варте того, щоб його любили. Гляньмо довкола себе. Скільки всього гарного, цікавого, привабливого! Ось – троянда. Як не схожа на той грунт, з якого виросла – ні формою, ні кольорами, ні запахом. Справжнє чудо природи! Хіба можна її не любити? Не виключено, що хтось бачить не троянду, а будяк, кропиву, лопухи, лободу. Ну й що? Кожна з рослин - також дивний витвір природи. А он – пшениця, гречка, ячмінь, кукурудза, буряки. Яка слухняна земля: захотів господар отримати пшеницю, посіяв і – має щедрий урожай. Скільки довкола цікавого - природного і рукотворного.

А он жінка – струнка, вродлива. Чи може чоловік уявити що-небудь привабливіше? Це - коли бачити тільки форму, поставу, ходу. А коли гляне ввічі, усміхнеться, заговорить? «Хоч скачи у воду» - співають. А навіщо скакати у воду? Чи не краще зблизитися з нею, відчути її красу і принади ближче, повніше насолоджуватися тим, що дарує життя. Не виходить з нею – є інші… А які слова може почути одна людина від другої? Гарні, ніжні, вдячні, мудрі, палкі, теплі, сонячні, чарівні, наснажливі, жадані. Серед якого чуда живемо! Невже все це не заслуговує, щоб його любити?

А ще життя дивне тим, що весь час змінюється. І пори року змінюються, і частини доби, і погода змінюється, і настрій. І сама людина змінюється. Пискля, немовля, дошкільня, першокласник, другокласник, …, випускник, студент. Першорозрядник, кандидат у майстри спорту, майстер спорту,… Рядовий, сержант, лейтенант, капітан, майор, генерал… Асистент, викладач, старший викладач, доцент, професор… А піднімаючись на все вищий східець, той, хто це робить, кожного разу отримує все більше прав і можливостей. Чи можна придумати щось цікавіше?

Хтось, ідучи на високу гору, ризикує, але до кінця днів своїх згадує: «Підкорив!». Хтось має бажання виростити новий сорт пшениці, ячменю, яблук, винограду, соняхів, овечок, курочок. Хтось створює нову модель автомобіля, літака, хтось придумує новий фасон сукні, костюма. Мільйони людей мають можливість бути першими, переможцями, першопрохідцями. У своїй номінації. А мільйони людей колекціонують: одні – марки, другі – листівки, треті – гроші, четверті – пляшки, інші - автомобілі, кораблі, літаки. Важко перерахувати ті види діяльності, в яких людина може проявити себе. А дехто – ще й пам'ять залишити про себе на багато років. Хтось пише роман, поему, п’єсу, пісню, створює сценарій, придумує цікаві ситуації, нових героїв; хтось відтворює все те на сцені, в кінофільмі. Хтось доводить нову теорему, створює серію нових цікавих задач, придумує новий метод дослідження… Можливостей творення – мільйони.

А ще майже кожна сучасна людина має можливість, навіть не встаючи з крісла, а тільки включивши телевізор, спостерігати десятки різних видовищ: хто хоче, дивиться кіно, хто - концерт, хто – матч чи інше спортивне змагання, хто – мандрує в інші країни, розглядає світові дива, сидячи в кріслі. А хтось в Інтернеті знаходить так багато цікавого, що іноді важко відірвати його від екрана. Світ досить багатий, розмаїтий, мінливий, добре влаштований. І життя людини в ньому – нагорода, щастя. Корисно розуміти, що на місці кожного з нас могли бути тисячі або й мільйони інших. А пощастило нам. У цей світ прийшли ми, а не вони, і живемо ми, а не хтось. То ж радіймо щасливому випадку. Живімо і любімо життя в цьому багатому, красивому, неповторному світі!

Наше сучасне життя є за що любити. І справа не тільки в тому, що воно заслуговує любові. Справа – в нас. Людина, яка любить життя, звичайно буває набагато щасливішою, від тієї, яка частіше звертає увагу на його вади. Поруч з людиною, яка любить життя, набагато приємніше усім іншим людям. Фахівці стверджують, що світ наповнюють три складові: матерія, енергія і інформація. Інформація найменш видима, але вона лежить в основі всього живого. Кожна яйцеклітина містить інформацію про те, за яких умов, у якій послідовності і як саме вона має розвиватись. І життя людини в значній мірі залежить від того, яку інформацію вона отримує і яку розповсюджує. Скажи комусь що-небудь приємне і він зрадіє, скажи погане – і людина засумує. Так само, коли людина відчує, що її люблять, їй стане приємно, коли ж – не люблять, їй і жити не захочеться. Любов – велика сила.

Чому ж все таки немало сучасників не люблять життя? Бо реальність, у якій вони перебувають, не відповідає ідеальним уявленням їхніх внутрішніх світів. Вони не хочуть миритися з тим, що в реальному світі є брехня, бруд, зло, несправедливість. Тому мучаться самі і близьких мучать своїм несприйняттям реальностей. Це - люди, які втікають від дійсності. На них насамперед вказував Петро Яцик: «Ми, наче ті лицарі самообману, створюємо собі свій власний уявний світ, в якому живемо і виховуємо наших дітей. Довкола нас струмує світ, відбуваються соціальні переміни, родяться нові ідеї, але ми всього цього не бачимо чи не хочемо бачити… Ми всі є хворі на недугу, яку можна назвати втечею від дійсності» [26, с. 129].

Здавна деякі люди, намріявшись про справедливість, рівність, братство, створювали в уяві досконалі світи, держави, суспільства. Все це нормально. Але деякі люди, порівнюючи життя в нашому реальному світі із вимріяними ідеальними, перестають любити його. Не розуміючи реальної природи, вони часто мучать себе і тих, хто поруч. Звичайно, багато негараздів у житті сучасників можна було б обминути, якби влада була іншою. А влада була б іншою, якби люди краще обирали владу. А люди краще обирали б владу, якби… Міркування на основі «якби» непродуктивне.


4997289560643570.html
4997377124942959.html
4997483197806545.html
4997627647985766.html
4997803039344423.html